Сортування сміття в Німеччині: що варто знати

Що робить німця німцем? Пунктуальність, надійність, бездоганна якість… і, звісно ж, німецька вівчарка! Ці риси визначають національний характер країни.

Проте, є ще одна річ, яка може шокувати та спантеличити іноземців – це система сортування та переробки сміття в Німеччині. Ця система є вельми впорядкованою і ефективною, і немає жодного сумніву, що це ще одна типово німецька особливість. Німці до сортування сміття відносяться з притаманною їм педантичністю.

Як сортувати сміття в Німеччині

Зазвичай, бюргери сортують сміття, перш ніж його викинути. Кожен німецький будинок має персональні баки для сміття. У кожній квартирі є щонайменше три ємності для збору сміття. А буває, що й вісім.

Викинути сміття в Німеччині – це не просто!

Типові різнокольорові контейнери для сміття у Німеччині

В один контейнер слід викидати папір, в інший – картон від упаковок, у третій – пластикові пляшки, у четвертий – консервні банки, тощо. Категорії сміття в кожному разі відрізняються. Трьома відрами для сміття можливо і не обійтися. Навіть на вулиці сміттєві баки часто мають кілька відсіків для різних видів відходів.

Часто в будинках Баварії спостерігається картина: господиня будинку бере порожню упаковку з-під кефіру, кришечку від нього (фольга) викидає в одне відерце, потім відриває від упаковки паперову обгортку і кладе в інше відро, а саму упаковку (пластик) викидає в третє.

Систем збирання сміття насправді кілька. Яка застосовується у конкретному будинку залежить від землі, де будинок розташований, та від компанії, з якою власник будинку уклав договір на вивіз сміття. Звичайне домашнє сміття в Німеччині не можна викидати у великий сміттєвий контейнер. Набір контейнерів різного кольору закріплений за кожною спорудою.

Переробка сміття дорога. У середньому за вивезення сміття сплачується 20-50 євро на місяць. Але є спосіб скоротити витрати, розсортувавши “решту сміття” по різних контейнерах. У деяких землях, як, наприклад, Баварії, бюргери змушені робити це примусово. Мігранту треба знати про правила сортування відходів в орендованому житлі, щоб не наробити помилок.

При найпростішій системі, в один бак потрібно викидати харчові відходи, в інший – все інше сміття, але… Це ще треба визначити, що таке інше сміття.

Наприклад, пляшки. Випивши пляшечку вина, українець запросто викине її у загальне сміття. У Німеччині це робити категорично заборонено. Все скло потрібно збирати в спеціальний контейнер. Раз на два тижні контейнер слід виносити на вулицю у спеціальний день, і спеціальна склозбиральна машина десь о сьомій ранку контейнер з жахливим гуркотом спустошить. Інший варіант – спільний великий контейнер для скла на кілька квартир. У великих містах скло виносять у великі контейнери.

У Німеччині прокладки та дитячі памперси (пелюшки) відносяться до “Restmüll” або “Hausmüll,” що означає побутове сміття. Це сміття, яке не може бути вторинно використане або перероблене, і включає в себе відходи, які не підпадають під інші категорії сортування сміття.

Прокладки та дитячі памперси зазвичай викидаються в сміттєвий контейнер для побутового сміття, який має сірий колір. У більшості міст і регіонів Німеччини є чітке регулювання щодо збору і вивезення побутового сміття, і ви можете знайти такі контейнери біля вашого місця проживання або на спеціальних сміттєзбірних пунктах.

Однак, правила та кольори контейнерів можуть відрізнятися в залежності від конкретного міста або регіону, тому краще перевірити місцеві вимоги та інструкції щодо сортування та видалення сміття в вашому регіоні.

Sperrmüll – як викинути старі меблі та побутову техніку в Німеччині

Також визначено дні, коли біля дверей німецьких будинків з’являється стара побутова техніка та інші подібні речі. Меблі з дерева та пластмаси викидаються окремо. Якщо просто виставити непотрібне на вулицю біля будинку, на сміттєзвалище це не заберуть. Сміттєвози працюють за графіком, але крім плану днями існує план маршруту. Їздити вулицями міста у пошуках виставлених непотрібних речей неефективно. Щоб повідомити сміттєпереробну компанію про бажання викинути старий холодильник, німцям доводиться зателефонувати та зареєструватися. На рік безкоштовно на одну людину забирається 2-3 кубометри непотрібних речей. За більші обсяги потрібно платити. Тому підкидати непотрібв чужі купки шпермюля – витівка ризикована.

У великих містах старі речі викидають по-іншому. Там у зазначений день мешканці околиць стягують старі речі на вільні місця біля будинків. Утворюються великі гори сміття. Якщо ж у вас намічається, наприклад, переїзд і треба викинути купу старих меблів, та ще й не в зазначені в книжці терміни, краще домовитися і за 50 € до будинку підвезуть контейнер, який можна наповнювати вщент.

Виставляють викинуте ввечері, заздалегідь. Сміттярі починають працювати рано, з п’ятої ранку. У ніч перед вивезенням виставленого, малозабезпечені  запросто забирають непотрібні речі собі. Справні речі німці навмисне не ламають. Наприклад, якщо шнур у старого телевізора обрізаний, він зламався і використовувати його більше не можна. Якщо ж шнур на місці, телевізор працює. Деякі люди таким чином обставляли своє житло уживаною старенькою технікою, але робочою. Але з появою інтернет-аукціонів гарні речі виставляти надвір майже перестали.

Що казати, навіть різдвяні ялинки німцям можна викинути лише раз на рік. Якщо ж викинути забули – доведеться утилізувати самостійно. Але викидати з іншими видами сміття заборонено – оштрафують.

Як у Німеччині сортують та викидають одяг та взуття

Старий одяг та взуття потрібно також викидати у окремий бак. Для цього біля магазинів чи біля парковок ставлять спеціальні контейнери. Йдеться тут не про спосіб утилізації, а про допомогу бідним країнам. Викинуті таким чином речі проходять спеціальну обробку, а потім вирушають до нових господарів. Що краще, то віддається в організацію Червоного Хреста або вирушає до товариства сліпих. Решта посилається на допомогу бідним країнам. На таких контейнерах написано, з якою метою збираються речі, куди їх потім подінуть і що саме потрібно.

Непотрібне взуття та одяг слід загорнути в пакет та закинути в один із таких контейнерів

Деколи невеликі контейнери виставляються прямо під двері житлових будинків. Це дуже зручно. Можна провести повну ревізію взуття та одягу, дитячих іграшок, столового приладдя, покласти непотрібне в пакет та викинути не виходячи з дому.

Збори поношеного одягу та взуття у Німеччині відбуваються регулярно

Як із цим жити

Графік курсування сміттєзбиральних машин можна подивитися в книжці, яку сміттєпереробна компанія надсилає німцям поштою раз на рік, або на сайті міста. З тієї ж книжечки можна з’ясувати, на які види відходів слід сортувати сміття.

Дуже часто, щоб уникнути тяганини, німці намагаються позбутися сміття на етапі покупок. Біля продуктових чи меблевих магазинів стоять контейнери, щоб покупці могли відразу викинути пакувальні матеріали.

Пляшки з-під пива чи прохолодних напоїв треба здавати назад у магазин. Адже за ці ємності з покупця беруть заставу – пфанд: за скляну пивну пляшку – 8 центів, за пластикові 15 або 25, а за жерстяні банки – завжди 25. Деякі виробники навіть залучають покупців, випускаючи напої у вільній від пфанда упаковці. Але такі напої коштують дорожче.

Чи можна з цього приводу назвати німців трохи божевільними? Важко сказати. Адже така система збору сміття значно спрощує переробку. А вторинне використання перероблених матеріалів дозволяє заощаджувати ресурси. До того ж тут є прямий зв’язок із турботою про довкілля. Адже утилізувати, наприклад, картон та пластик треба зовсім по-різному.

Думаю, навряд чи десь ще, окрім Німеччини, подібна система прижилася б по-справжньому. Але німці як риба у воді щодо порядку, кількома зайвими правилами їх не злякаєш. А ось іноземцям звикнути нелегко до такого відношення до сміття. Часто не розібравшись достатньо в сміттєпереробній системі іммігранти починають викидати сміття в баки абияк. Тоді штрафують весь будинок, підвищуючи тариф на вивіз сміття. У разі рецидиву сміттярі можуть взагалі відмовитися забирати відходи. За такої системи сусіди швидко вчать новоприбулих викидати сміття правильно.

Іноді не зовсім зрозуміло, куди саме викидати напівпорожній флакон лаку для нігтів або пляшку з-під засобів, що чистять і дезінфікують. Залишки лаку або фарби, як і залишки засобів для чищення, не можна викидати у звичайне сміття. Звичайно, від одного-єдиного флакона шкоди навколишньому середовищу не буде. Але на смітник потрапляє сотні тисяч неправильно утилізованих предметів. Тому в німецьких містах організовані місця збирання відходів – Sonderabfall. Туди здаються холодильники, моторне масло, старі комп’ютери, батареї чи хімія.

Деколи сміття викидають десь у лісі за містом. Це вже злочин проти довкілля. Тоді про це пишуть у газетах, говорять по радіо та показують по телевізору. Поліція відкриває справу і якщо злочинця ловлять – його показово штрафують на значну суму. Іноді можуть засудити і виправних робіт. Якщо ж спійманий виявився іноземцем, його, крім усього іншого, можуть запросто позбавити візи та депортувати. Тож до викидання сміття в Німеччині всім слід ставитися з серйозністю.

У середньому бюргер продукує майже півтонни сміття на рік.

Прискіпливі німці підрахували скільки сміття ”виробляє” в середньому одна людина у Німеччині. Кожен дорослий бюргер викидає у середньому 450 кілограмів на рік!

• 197 кг домашнього та великогабаритного сміття
• 143 кг відходів, що переробляються – папір, упаковка або скло
• 107 кг органіки
• 3 кг решти сміття – фарба, засоби для чищення та батарейки

Утилізація відходів у Німеччині

У Німеччині сміття утилізують. З кожним роком процес утилізації сміття стає більш проблематичним і складним через збільшення частки пластику та інших синтетичних матеріалів.

У середні віки люди викидали відходи на вулицю або навалювали купу сміття на території міста. На німецьких вулицях того часу було брудно, але сміття складалося з органічних речовин. Сміття повільно гнило і розкладалося само собою. Після спалаху чуми в період пізнього середньовіччя німці раптом помітили, що хвороби та санітарні умови тісно пов’язані. Багато міст запровадили нові вимоги для мешканців у питаннях дотримання елементарної гігієни. Потсдам, наприклад, зобов’язав у 1660 році міське управління прибирати вулиці примусово, оскільки курфюрст Фрідріх Вільгельм зробив місто другою резиденцією. Прибиральник вулиць проїжджав із візком через все місто, а громадяни завантажували до нього відходи.

120 років тому у великих містах Німеччини організували систематичне вивезення сміття. Відходи з домогосподарств звозилися на звалища або спалювали просто неба. Перша справжня сміттєспалювальна споруда вступила в експлуатацію в 1896 році в Гамбурзі, коли для сміттєзвалища не вистачило місця.

Сучасні сміттєспалювальні заводи мають гарну репутацію: вони позбавляють сучасне суспільство від гір сміття, виробляючи відносно невелику кількість викидів токсичних речовин в атмосферу. Але на замовлення міжнародної екологічної організації Грінпіс провели дослідження. Проблемою стали канцерогенні діоксини – хлорорганічні сполуки, що утворюються при спалюванні побутового сміття. Діоксини, пригнічуючи імунітет та інтенсивно впливаючи на процеси поділу та розвитку клітин, провокують розвиток онкологічних захворювань.

Відходи, які не спалюють, відвозять на звалище. У першому німецькому Законі про утилізацію відходів 1972 року ухвалено рішення про закриття “диких звалищ”, куди кожне маленьке село в Німеччині скидало своє сміття. Центральні звалища є “бомбами уповільненої дії”. У таких “полігонів” шари ґрунту під купами сміття не захищене. Дощ, просочуючись крізь відходи, вимиває токсичні речовини, які потім вбираються у ґрунт, забруднюючи ґрунтові води. Вмістимість звалищ обмежена. Після досягнення певної норми, звалище виводять із експлуатації та консервують. Без нагляду такі “консерви” несуть ризик для довкілля та майбутніх поколінь.

Сміття та суспільство споживання

Але мало просто правильно утилізувати сміття, потрібно намагатися створювати його якнайменше! Горе сучасних німців, що вони живуть в епоху споживання, а суспільство сьогодні має “одноразовий менталітет”: бюргери споживають, не замислюючись про необхідність придбання, постійно купують нові речі та бездумно викидають старі. Попит породжує пропозицію, схожа тенденція спостерігається і у виробництві товарів: речі не прагнуть робити, як раніше, на покоління. Це спричинить збільшення вартості товару та знизить попит. Більшість покупців у Німеччині бажають купувати одяг, меблі або техніку короткострокову за часом використання, менш міцну, але доступну за ціною. Тепер вважається нормою позбавлятися непотрібних речей, навіть таких, що виконують свою функцію. Електроніка застаріває вже за рік, оскільки відповідає духу часу і швидко стає неактуальною. Ремонт одягу чи взуття – хто тепер із німців займається цим?

У зв’язку з промисловим виробництвом, товари виробляються за низькою ціною, що уможливлює нові придбання. Перевиробництво та споживання! Раніше предмети домашнього вжитку переживали кілька поколінь. Ще десятиліття тому комод, крісло чи письмовий стіл успадковували від предків. Тепер доступні за ціною меблі в Німеччині навряд чи переживуть один переїзд.

Китай загострив ситуацію з переробкою німецьких відходів

До кінця 2017 року значна частина пластикового сміття переправлялася з Німеччини до КНР, де зазнала часткової переробки. Однак у 2018 уряд Китаю спочатку обмежив імпорт вторинних пластикових відходів, а потім повністю заборонив.

З січня 2018 року Китай запровадив заборону на закупівлю сміття для переробки з інших країн. У Німеччині виникла проблема надлишку відходів.

Введення заборони на імпорт відходів у Китаї зірвало плани з вельми насущної проблеми – Німеччині, як і всьому ЄС, не вистачає технологій та потужностей, щоб позбавлятися власного сміття.

Німецькі сміттєпереробні компанії до початку 2017 року працювали так: скло та папір йшли на вторсировину, оскільки їх поділ піддається мешканцям Німеччини найпростіше. Все інше в більшості сортувалося і вирушало на експорт – до Китаю. Китайські робітники сортували відходи Європи вручну та використовували у переробці на сировину. Сміття, що залишилося в Німеччині, спалювалося як паливо, наприклад, на цементних заводах. 87% пластику, викинутого у країнах ЄС, раніше перероблялося у Китаї.

Найбільшу проблему щодо обсягів відходів представляють вироби з пластмаси. Німці – європейські лідери з виробництва та використання пластикових упаковок для товарів та продуктів.

Відмовитись від пластику у виробництві продуктів складно. Герметична упаковка захищає їжу від бактерій та висихання, практично не додаючи ваги до кінцевого продукту. Що добре для продуктів, погано для екології загалом. Матеріали упаковки неоднорідні, відокремлювати твердий пластик від поліетиленової плівки неможливо, а переробляти не поділяючи – дорого. Переробка сміття залишилася на рівні минулого століття, а виробники пластику пішли далеко вперед.

Незважаючи на численні дискусії у німецькому суспільстві, виробництво пластикових упаковок тільки зростає, а гори сміття зростають.

Доповіді та дискусії у ЗМІ щодо негативних наслідків виробництва пластику нині не мають жодного впливу на ринок. Особливо зросла кількість пакетів і пластикових пляшок, а також пакувальної плівки.

У результаті 50% пластикових відходів у Німеччині зараз просто спалюються. Енергія, що виділяється при згорянні, не покриває витрат на виробництво такої ж кількості пластмаси, тобто, збиткова за визначенням.

За німецькими законами, виробник упаковки повинен робити її такою, щоб теоретично можна було переробити хоча б 36%. У 2022 році планується збільшити квоту до 63%. Але виробництво упаковки коштуватиме дорожче.

Обивателям залишається лише зітхати та замислюватися, щоб у їх покупках частка пластику зменшувалася. Зрештою, і за упаковку товарів, і за переробку сміття сплачує німецький споживач.